Гіперопіка: Як не завдати шкоди власній дитині

З самого раннього дитинства «відповідальні» батьки всіляко оберігають своє маля. Дітей не відпускають самостійно у магазини за продуктами, не дозволяють грати на вулиці або ходити в гості до друзів тощо. Але у ці моменти батьки зовсім не замислюються про психологічну шкоду, що спричиняють її малюку. Ось і маємо те, що батьки починають контролювати дитину навіть у пізнанні світу, заважаючи тим самим розвитку.

У свою чергу таке ставлення до дітей призводить до повної залежності дитини та її несамостійності. Адже  людина, яка з дитинства не звикла приймати рішення та діяти у відповідальні моменти, абсолютно не пристосована до життя. І тоді її можуть морально зламати навіть найпростіші труднощі. Говорячи про все це, не можна не згадати про гіперопіку.

Гіперопіка буває двох видів:

• Потурання

Цей тип гіперопіки вирізняється тим, що батьки всіляко намагаються потурати всім бажанням своєї дитини та виконувати всі примхи. У результаті, у дитини формується цілком конкретне ставлення до світу та до оточуючих людей, яке можна коротко назвати «егоцентризмом». Така людина у майбутньому буде зневажати почуття та бажання оточуючих. При подібному ставленні до світу людина найчастіше стає свідомим або несвідомим маніпулятором. І не отримавши бажане, починає маніпулювати оточуючими, використовуючи гнів, тиск, шантаж або ж пасивні методи, на зразок спроб викликати жалість, співчуття, почуття провини і як підсумок — бажання зробити те, чого вона хоче.

• Домінування

При домінуючому типі гіперопіки батьки завжди знають «як треба». Вони намагаються керувати життям своєї дитини, підлаштовуючи її інтереси під свої. Таким батькам дуже важливо вберегти свою дитину від неправильних рішень, які зруйнують її життя. Найголовніша шкода від такої гіперопіки зводиться до того, що у дитини поступово виробляється прагнення обходити власні інтереси на догоду іншим людям — батькам — заради досягнення зовнішньої та внутрішньої гармонії.

Батькам вкрай необхідно бачити у своїй дитині самостійну особистість. Перші спроби будуть важкі — особливо для мами. І все ж таки намагайтеся поступово розширювати особисті кордони дитини, перетворюючись з контролера в спостерігача. І при будь-якому прояву ініціативи з боку малюка виявляйте словесну підтримку: «Бачиш — у тебе виходить! Ти чудово це зробив!». Це особливо важливо, коли Ви проводжає дитину до школи або додаткові заняття.

Крім цього, обов’язково навчіть дитину виконувати домашні доручення та постійні обов’язки. І навіть не думайте доробляти за сином або дочкою їх роботу. Спостерігайте, підтримуйте словом, допомагайте, але з невеликими корективами. І не беріть усе справи  у власні руки. Інакше маленька людина не знайде віри в себе і не зрозуміє, що найрідніші люди ­— батьки — в неї вірять.